Фастівецька гімназія
Місія гімназії – давати якісну освіту дітям з метою випуску активних громадян України, зацікавлених у розбудові держави.
«Серед усіх потреб нашого національного життя
потреба рідної школи найголовніша,
бо народ, який не має своєї рідної школи,
може бути лише пасербом чужих народів,
ніколи не виб’ється на самостійну дорогу існування»
М.Грушевський
До 1887р. у Фастівці школи не було. Окремі заможні селяни посилали своїх дітей на навчання до Фастова. У 1887р. У Фастівці земською управою була відкрита школа. Був присланий перший вчитель на прізвище Монета. Це був молодий чоловік, холостяк, педантичний і вимогливий. Він поселився на квартирі, але столовувався у селян по черзі. Шкільного приміщення не було, і заняття проводилося по квартирах, теж по черзі. Учнів було небагато – частина бажаючих, частина примусово, всього 6 чоловік, і тільки хлопчики 14 - 16 років. Дівчаткам було соромно ходити до школи. З 1900р. в школі працював вчитель Скульський Семен Іванович. Він закінчив вчительську семінарію, був чоловіком грамотним, принциповим і авторитетним. З ним жила його сім’я: дружина і син. Учнів вже стало більше. Навчались як хлопчики, так і дівчатка, і було організовано вже три класи. У 1906р. Скульського С.І. перевели з Фастівця в Триліси. З 1906р. по 1914р. вчителем працював Шевченко Костянтин Назарович. У 1914р. школа розташовувалась в будинку селянина Муравицького Леоніда Гнатовича, який знаходився між сучасним Будинком культури та магазином. За оренду будинку батьки платили гроші. У цей час в ній працювали вчителі: в підготовчому і 1 класі - Анна Іванівна, у 2 і 3 класах – Микола Павлович Криворотко. У 1915р. школа розташовувалась в будинку Блощаневича (Сірака), вчителькою була Агафія Тимофіївна Марченко. Вона навчала три класи: 1 клас – окремо грамотний і неграмотний, 2 і 3 класи – разом. Їй допомагав підліток Шендирівський Гриша.
Упродовж 1912 – 1916 рр. велось будівництво нового приміщення для школи: окремо навчальний корпус і приміщення для квартир вчителів. Він був збудований за останнім словом тогочасної архітектури і зберігся до наших днів. У тому ж році було організовано 4 класи. Школа називалася сільська початкова. Після закінчення 4-го класу діти, які мали можливість та здібності до навчання, ходили навчатися в сусіднє село Велика Снітинка (за п’ять кілометрів від Фастівця), де знаходилося двокласне училище. У нову школу був призначений і новий завідуючий – Сисой Григорович (прізвище не встановлено), людина похилого віку, середнього зросту і богатирської сили, носив велику з сивиною бороду. Відзначався крутим норовом, твердим характером. Сисой Григорович встановив у школі суворий режим поведінки учнів. Кожен учень зобов’язаний був приносити до школи книги, зошити, дошку з грифелем, чорнильницю, дерев’яний ніж і ганчірку для чистки взуття – в торбі. При вході в приміщення чергували старші учні і пропускали в приміщення тільки після ретельної чистки взуття. На перервах заборонялося бігати, голосно розмовляти, притулятися до стін. За порушення порядку учня ставили в куток, били лінійкою, крутили за вухо, крутили за руку навколо себе, називали бовдурем чи дурнем. Сисой Григорович часто сам карав учнів і тому запам’ятався їм як дуже суворий. З Сисоєм Григоровичем працювали вчителі Василь Федорович і Ніна Павлівна (прізвища не встановлено). Через рік Сисой Григорович пішов зі школи і разом з ним старий, деспотичний режим. У 1917 р. в школу був призначений завідуючим Блощанський Яків Миколайович. Заняття в школі проводились в одну зміну. Діти приходили на заняття з 1 вересня на 9 год. ранку і розподілялись по класах. Паралельних і старших класів не було.
Крім фастівецьких, в школі навчалися й діти із сусідніх сіл, в основному з Клехівки. Але з відкриттям 5-го класу стали прибувати діти з Великої Снітинки, хутора Клехівки та із селищ Залевського й Іваненка. В перших чотирьох класах вчили по одному вчителю, крім фізкультури. У старших класах – попредметно. В кінці року проводились письмові екзамени. З літератури завдання давали побригадно. Оцінки виставлялись за п’ятибальною шкалою, але застосовувались і „плюс” та „мінус”. З 1924 по 1928рр. в школі працювали чоловік і дружина Зеленські Іван Огійович і Віра Іванівна. За цей період школа „розрослась”, добавилось учнів. У 1928р. був відкритий 5-й клас семирічної школи. Навчання велось за предметною системою. У школі працювала перша фастівецька вчителька Василина Варфоломіївна Совенко. Вона навчала перший і другий класи в 1926-27 навчальному році. У тому ж році навчала третій клас фастівецька молода вчителька Євгенія Яківна Березіна, другий клас – фастівецький вчитель Микола Іванович Тхоржевський, четвертий – Віра Іванівна Зеленська. На наступний рік п’ятий клас вів завідуючий школою Когут. Багато вчителів прибуло в 1929-30 навчальному році: Хоменко Нестор Михайлович (директор) і його дружина Марія Олексіївна – філолог, Василь Трохимович Бойко, Анна Іванівна Проценко, Хала Іван та ін. Нестор Михайлович – з бритою головою, в сірому костюмі і хромових чоботях, швидко ходив, швидко говорив(ледь заїкаючись), швидко читав. Викладав математику. Марія Олексіївна Хоменко, висока, блондинка, говорила швидко і чітко, писала дуже швидко, і все по-українськи. Василь Трохимович Бойко працював два роки. Викладав в 5, 6, 7 класах фізику, хімію, ботаніку, анатомію, основи сільського господарства, частково співи. Він організував при школі парник, розсадник плодових дерев, дослідні грядки, завів пасіку. На уроках пояснення супроводжував малюнками на дошці. Голос був сильний, різкий, з інтонацією. Він грав на скрипці, малював, робив доповіді, організовував виставки, підготовлював самодіяльність, вів громадсько-пропагандиську роботу на селі. Про нього говорили як про людину-універсала. І ще говорили: він борець, він комбат. Його владний голос, струнка хода, солідний ріст викликали повагу до нього. У 1938 році Василь Трохимович був репресований. Федір Гордійович Федюк скоріше був схожий на селянина, худий, в зморшках, зігнутий, до того ж і картавий. Але він був хорошим вчителем. Викладав математику і німецьку мову.
Дмитро Іванович Дяченко – директор школи в 1930-1932рр., член партії, викладав історію. Невисокого зросту, в пальті з довгими рукавами, хромових чоботях, не по роках суворий, малослівний і похмурий. Ходив накульгуючи. Збоку, під гімнастеркою, носив наган. Проводив велику роботу в селі з організації колгоспу і комсомольської організації села. Олександр Оксентійович Халамейда – український циган, чорнявий, з шиплячим голосом. Викладав українську мову, російську мову і літературу, співи.
Школа була не тільки місцем навчання дітей, але і культурно - освітнім центром. Тут проходили загальні збори селян, батьківські збори, школа лікбезу, вечори самодіяльності, працювали гуртки – струнний і драматичний, хоровий, школа крою і шиття, а також –„Державна трудова ощадна каса”. У школу приїжджали гості із Фастова та інших міст: бандуристи, делегати від робітників заводу „Червоний Жовтень” з духовим оркестром, привозили кінофільми. Виступав борець Борошенко , проводились лекції, доповіді. Учні разом з дорослими ставили вистави: „Наталка Полтавка”, „Пошилися в дурні”, „Сватання на Гончарівці”, революційні вистави, агітки, антирелігійні вистави, комедії, живу газету. Школа не була стабільною. Все в ній змінювалось, перебудовувалось, перероблялось. З навчання взимку перейшли на навчання круглий рік з літніми канікулами. Заняття проводились по 4-5 уроків щоденно; вихідні дні переносились з неділі на суботу чи п’ятницю, семиденний тиждень змінювався п’ятиденним. Свята відзначали революційні: релігійні свята учні відзначали вдома, деякі учні навіть не приходили до школи. Велась боротьба за відвідування школи на Паску. Новий рік не святкували. Найбільше свято в школі було „Свято Тараса Шевченка” в березні. До цього дня учні готувалися завчасно: писали гасла, вчили вірші, розучували п’єси із творчості Шевченка, розучували пісні. Хтось з вчителів готував доповідь про життя і творчість Кобзаря. Свято проводили ввечері в школі. В залі розставляли лавки. Штори робили з принесених ковдр. У школі було піаніно. Його ставили на сцену і Віра Іванівна Зеленська акомпанувала співакам. До школи приходили батьки учнів, але більше всього було молоді. У 1930 – 31 навчальному році в школу завезли багато струнних музичних інструментів: балалайки, гітари, мандоліни, домри, бас, барабани. Підібрали учнів, які могли грати і організували великий оркестр. Керував ним учень Степан Солов’єнко (з хутора Вінницькі Стави). Сам він грав на скрипці, гітарі, мандоліні. Шкільна співачка Шура Марцинкевич і шкільний художник Стась Крушинський урізноманітнювали шкільні вечори. Збереглось фото учасників оркестру 1936 року, в якому брали участь учні та вчителі. Для дітей заможних батьків навчання було платним. Бідним дітям надавали допомогу: купляли взуття, одяг, обіди в школі для них були безкоштовні. У школі організували їдальню, варили „кулешик” і продавали по мисочці, по дешевій ціні. Був також відкритий кіоск, де продавали навчальні приладдя. Діти вносили пай, потім купляли зошити, книги, олівці, гумки та ін. Продавцем була учениця старшого класу Шура Марцинкевич. З початком навчального року в школу завозили нові підручники з основних предметів для всіх класів, а пізніше закупляли книги для позакласного читання і давали дітям додому. В тяжку зиму 1932-33 років в школу перестали завозити продукти (крупу і картоплю), і кухню закрили. Деякі діти приходили до школи голодні і замість відповіді на уроці просили вчителя щось поїсти. Але вчитель сам сидів на пайку. І багато дітей перестало ходити до школи, деякі померли. У 1941р. розпочалася Велика Вітчизняна війна. В кінці липня 1941р. с. Фастівець було окуповано німецько – фашистськими загарбниками. У приміщенні школи фашисти влаштували табір для радянських військовополонених. Шкільні парти та весь інвентар було поломано, спалено. Навчання дітей протягом двох років не проводилося. При відступі фашисти зруйнували школу.
Навчання відновилося 10 лютого 1944 року в цілих хатах, які мали дуже не привабливий вигляд. Не було парт, дошки, не вистачало підручників, зошитів, але школа жила. Діти навчалися, здійснювали свої піонерські та комсомольські справи. Першою піонервожатою в післявоєнний період була Нітун Антоніна Петрівна, секретарем комсомольської організації (а також керівником художньої самодіяльності), Шклярська Марія, директором школи - Сокольницька Галина Миколаївна. Керівники села і школи вирішили розпочати відбудову зруйнованої школи. На відбудові працювали всі старші учні, вчителі, батьки. Будівельним матеріалом школу забезпечував колгосп „Заповіт Ілліча”. З великим зусиллям відбудували один корпус. Розпочалося навчання в дві зміни, тому що на всі класи відбудованого приміщення не вистачало. У 1952р. було відкрито 8 клас, а в 1955р. відбувся перший випуск 10-го класу. З відкриттям середньої школи педагогічний колектив поповнився новими кадрами. У 1959-1960 навчальному році заняття вже проходили в обох шкільних корпусах .
А 1 вересня 1987р. учні, вчителі, жителі села одержали чудовий подарунок: силами робітників фастівського об’єднання „Міжколгоспбуду”, мешканців села, на кошти місцевого колгоспу „Заповіт Ілліча” (голова правління Зеленько І.Д.) відкрила двері нова школа з просторими приміщеннями, з комплексом спортивних споруд.
У розвиток навчально-виховного процесу школи великий внесок вносили директори школи:
- Єременко Володимир Гаврилович, відбудовував школу після війни
- Коваль Степан Андрійович
- Котурга Марія Михайлівна (1959-1962 )
- Небожицький ? Андрійович (1962-1963)
- Гопченко Григорій Олексійович (1963-1967)
- Литвиненко Іван Тимофійович (1967-1979)
- Гузиченко Іван Олексійович (1979-1994)
- Пипко Юрій Вікторович (1994-2000)
- Литвиненко Галина Миколаївна (2000-2007)
